Виставка Лисенького Володимира і Лисенької Юлії

Іду я тихою ходою,

Дивлюсь - аж он передо мною,

Неначе з дива виринають,

Із хмари тихо виступають

Обрив високий, гай, байрак.

Хатки біленькі виглядають,

Мов діти в білих сорочках

У піжмурки в саду гуляють.

А долі сивий наш козак

Дніпро з лугами виграває.

А онде, онде над Дніпром,

На пригорі, ніби капличка,

Козацька церква невеличка

Стоїть з похиленим хрестом.

(Тараса шевченко. „Сон”, 1847).

v25-2 v25-1

v25-3

v25-4

v25-5

v25-6

v25-7

v25-8

v25-9

v25-10

У житті і творчтості Тараса Григоровича Шевченка особливе місце посідає  Канівщина з її своєрідними гористими обрисами, що розкинулися уздовж староденного Дніпра. Таке звеличування Наддніпрянських гір милує серце і спонукає ще більше цінувати нашу малу батьківщину  Шевченкову землю. Сьогодні ми цілком усвідомлюємо, що Канівщина – це справжня перлина українського ландшафту, природне і культурне надбання української нації.

 Шевченківський національний заповідник професійно, грунтовно і протягом тривалого часу об’єднує навколо себе мистецькі сили, аби зібрати і примножити безцінну мистецьку спадщину, присвячену Шевченковому краю. У цьому напрямку дуже активно працюють виставкові зали і фондовий підрозділ музею, розробляються музейно-мистецькі програми, а також проводиться науково-дослідна робота.

Легендарний край неодноразово був увічнений в історії, літературі, а особливо у мистецтві. Шевченкова усипальниця  посеред розкішної природи стала тим камертоном, який визначає уподобання українських митців працювати на пленерах саме у Каневі. Свого часу ця традиція була офіційно окреслена і втілена у навчальних програмах КДХУ ( сьогодні НАОМА). Тоді поруч з талановитими студентами за мольберт ставали їхні імениті вчителі, серед яких були -  Яблонська, Штільман, Костецький, Красний та інші видатні митці.

 

 У період активної роботи літньої художньої бази натхненне покоління молодих канівчан постійно перебувало у периметрі особливої творчої атмосфери. Саме так і сталося з талановитим бесарабським юнаком.

 Володимир Лисенький перейняв зацікавленість образотворчим мистецтвом від своєї матері Мотрони Андронівни. Усю юність провів буквально поряд з Іваном Миколайовичем Красним намагаючись осягнути таїну майстерності видатного художника. З часом і досвідом Володимир визначив свої власні уподобання, зосередившись на пейзажі та натюрморті. За багато років художник створив об’ємний доробок, серед якого особливу цінність становлять краєвиди Канева і його околиць, а також численні квіткові композиції. Володимир Федорович досконало знає найбільш виразні куточки канівської землі. Тому у нього є чималий досвід у визначенні ракурсу, часу і стану природи, аби на повну силу прозвучав неповторний канівський колорит. Художник полюбляє писати і літній розмай з буянням соковитої зелені, і свіжість весняної кольорової палітри, і ранковий серпанок понад величним плесом Дніпра, і нічний пейзаж умиротвореної, чи, навпаки, - розбурханої природи, де органічно взаємодіють урбаністична і природна складові.

Окремим самодостатнім образотворчим рядом є квіткові натюрморти автора. Вони виказують особистісні, навіть інтимні особливості сентиментальної натури художника. Ніжні напівтони, зовсім умовні світло-тіньові контрасти акцентують увагу не на фактурному багатстві (так бимовити, не на „повнотілості” натури), а навпаки, - на вмінні глідача у ледь позначених делікатних натяках віднайти смислові послання автора про досконалу красу, яка у своїй швидкоминучості встигає закарбуватися назавжди як у творі мистецтва, так і у нашій пам’яті.

Юлія Лисенька продовжила, розвинула і додала професійного звучання самобутній творчій династії. Татове захоплення живописом і аквареллю змалку сприймала, як належне. Саме від батька дівчинка отримала у спадок художньо-образне сприйняття світу і потужний творчий потенціал, що вимагав реалізації. Тож іще школяркою Юлія навчалася у відомих канівських художників-викладачів Бориса Коржа і Олександра Дігтяренка. Сьогодні Юлія, а разом з нею й цілі покоління колишніх вихованців складають величезну подяку своїм вчителям. Отож, місцева художня школа дала хорошу базу професійних навичок. Далі було навчання у Канівському училищі культури і мистецтв на відділі декоративно-прикладного мистецтва. Молода художниця успішно завершила навчання у Каневі і продовжила свою освіту в Києві. Ще з юних літ особливу увагу Юлія виявила до графіки. Їй подобалося лаконічне, і разом з тим глибоко виразне письмо тушшю і пером. В цій техніці Юля зобразила історичні архітектурні об’єкти Канева – Собор в ім’я успення Божої Матері, а також один з корпусів Дитячої школи мистецтв, збудований у так званому „цегляному” стилі. Наступним етапом навчання став архітектурний відділ Київського національного університету будівництва і архітектури, де Юлія остаточно оформилася, як митець, віртуозно працюючи в улюбленій техніці письма тушшю та пером і чорною кульковою ручкою. На виставці представлено цілий ряд графічних творів з видами архітектури. Авторка опрацьовує пласт визначної архітектури Києва і України, зокрема сакральної. У цьому вона перегукується з традиціями, започаткованими ще Тарасом Шевченком. Чимало робіт представляють історичну архітектуру евпопейських країн. У цьому відчувається фаховий інтерес архітектора-митця.

Юлія Володимирівна охоплює широкий діапазон художніх технік. Неймовірні пастелі на тонованому папері передають красу України, зокрема Карпатського краю, Криму. У олійних роботах художниця сповідує манеру класичного реалістичного пейзажу, де, знову ж таки, звертається до канівської природи – лісу і видів Дніпра.

Маленька донечка Владислава поруч біля своєї мами також прилучається до благородної сімейної справи – творити красу, аби поділитися добром душі з усіма, хто цінує безпосереднє, сердечне і щире.

Завідувач сектору виставкової роботи

Тетяна Матлах

Фото: Юра Кардаш

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова