Анатолій Дмитрович Базилевич. Інформація про художника. (продовження)

Усіх полонять унікальні здібності мистця: неймовірна художня проникливість у таїну психології найрізноманітніших літературних персонажів, легкість і переконливість передачі скупими графічними засобами широкого діапазону людських переживань, якість і мудра простота виразної художньої мови... Крізь кожне зроблене ним зображення світиться образ самого автора – щедрого добро творця, умудреного життєвим досвідом сумовитого гумориста, художника-характерника, котрому було підвладне все. За що він брався. На чільному місці в майстерні Базилевича постійно висіла народна картина з образом козака-характерника Мамая, душі правдивої, волелюбної, непідкупної, вільного художника-музики, який „що захоче, то все має”. Як багато асоціативно спільних рис відкривається в образах витвореного народною фантазією Козака Мамая і реального українського мистця – нашого сучасника Анатолія Базидевича – душі правдивої, до якого успіх, слава і гроші приходили, здається, без жодних зусиль з його боку, а як відходили – то без жалю за ними, бо в душі художника бриніли якісь вищі, може, й нам самим не розпізнані кінечно струни...

v21-1 Ілюстрацій ний цикл „Енеїди” емоційною виразністю рисунків, активним опануванням архітектоніки простору книжкового організму, виваженою урочистістю всіх елементів оформлення підніс саму поему на щабель особливої соціально-художньої значущості для часу нинішнього. Саме його ілюстрації, їх зорові образи створили навколо травестійної поеми Котляревського, написаної ніби жартома, надзвичайне притягальне емоційне поле, поглибили, доповнили можливості слова. Ця робота принесла не одну хвилину щастя і мистцеві, який відчув, що багаторічний труд, безсонні ночі не були марними. Щедре переплетення реального і химерного, прекрасного і потворного, драматичного, трагічного і космічного в ілюстраціях суголосне гротесковості травестійної „трагікомічної поеми” Котляревського, її пародійно зниженій тональності. Сміхова культура стала прикметною ознакою цілого українського мистецтва, ментальності, моральною силою народу, щоб не стати всуціль культурою плачу після втрати будь-яких ознак державності, знищення запорозького козацтва, покріпачення волелюбного народу. Майже сорок літ іскрометне слово Котляревського живе в коштовній образній оправі рисунків Анатолія Базилевича, злучаючи до нового прочитання і осмислення все нових і нових читачів, нащадків і спадкоємців великих і малих діянь попередників. Утверджуючи зразковий приклад синтезу двох мистецьких стихій – слова і зображення. Талановитий твір мистця властивими йому художніми засобами по-новому підсвітив зсередини геніальну поему, наблизив її до сучасності. „Подібна робота трапляється художникові хіба що раз на життя”, - признавався майстер.

Авторові було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР (1969), а почесний статус народного він отримав уже в незалежній Україні (1993). Та за рейтингом всенародної читацької любові він, як художник істинно народний. Безумовно, поза конкурсом.

Мистецька доля А. Базилевича не завжди складалася сприятливо. Видавництва були державними, але приводили в рух видавничий процес конкретні особистості. То ж не дивуймося, що трьох своїх колег-художників (керівників у центральних видавництвах) автор не посадив поруч дванадцяти художників-колег (разом із собою) за райським столом, а запроторив туди, де причащають замість оковитої, пекельною смолою, унаочнюючи народне прислів’я: „Щоб ти смоли гарячої напився”. „На віку, як на довгій ниві”, - перебачив Анатолій Дмитрович усього...

Тандем „художник – видавництво” у книговидавничій справі не завжди спрацьовує на користь мистця через розбіжність інтересів: видавництва – забезпечити гарантію успіху запланованого видання; художника – виявити себе як творчу особистість всесторонньо у видання різного типу. Унікальна здатність художника-психолога блискуче інтерпретувати гумористичні образи персонажів класичної української літератури і фольклору провокувала видавництва буквально „закидати” Базилевича однотипними виданнями. Тільки професіональна відповідальність і талант оберігали його від „опускання планки”. Але універсалізм потужного таланту мистця не був задіяний повністю. Не продовжилася лінія розробки, зокрема, жанру драматичної літератури, що виразно намітилася ще на початку творчого шляху в ілюстрацій них циклах до романів М. Шолохова тощо. Він був на диво чуйною, доброю, всепрощаючою людиною. Але дух вольності, козацької натури не допускав ніякої наруги над проявами його особистості. А. Базилевич носив у своїй пам’яті вже графічно сформовані „портрети” багатьох сучасників, особливо колег-мистців, які міг трансформувати в позитивні чи негативні образи залежно від миттєвостей почуття. Якось при зустрічі у видавництві „Дніпро”, куди вели стежки всіх художників-графіків, під час розмови на обривку аркуша він під лиху руку накидав портрет шанованої мною людини-мистця. Я ладен був провалитися крізь землю, аби не бачити неймовірно талановитого і настільки ж убивчо злого зображення. Остовпів, не знав куди подітись і що сказати. Давня історія – спопеліли всі пристрасті, але іскрометний вияв почуттів розгніваного генія запам’ятався назавжди.

Чутливо сприймаючи різновекторні віяння мистецтва нового часу, аналізуючи твори вітчизняних і зарубіжних художників, Базилевич однак найдужче прислухався до голосу власного серця і розуму, згадував усе раціональне, краще, отримане в роки навчання від своїх учителів у Харківському художньому інституті (1947 – 1953): Й. Дайца, Г. Бондаренка, Є. Світличного, В. Миро ненка, П. Супоні на, І. Білонова, О. Кокеля, настанови яких шанобливо пам’ятав. Він глибоко усвідомив вирішальне значення у розвитку світового мистецтва реалізму як творчого методу в поєднанні з національною самобутністю мистця, його неповторною індивідуальністю. Розширюючи палітру виражальних засобів, прагнучи осягнення законів пластичної цілісності творів, цього переконання мистець послідовно дотримувався вподовж усього творчого життя. В імперії, де українофобія була державною політикою, Анатолій Базилевич, за рідкісним винятком, працював над популяризацією і уславленням українського красного письменства і народної творчості, створивши невід цвітні художні образи. Не буде перебільшенням сказати, що розквіт на новому етапі української книжкової графіки та розвиток реалістичної школи ілюстрування української книги другої половини ХХ ст. пов’язані з його іменем і формувалися, безпосередньо чи опосередковано, під його впливом. Унікальна здатність Базидевича небагатослівною манерою скупого рисунка пером, олівцем чи пензлем створювати глибокий психологічний образ підносить його серед своїх сучасників –колег на одне з перших місць... Анатолія Базилевича серед нас вже немає. Але на вітринах книгарень, як і раніше, зявляються нові й нові видання, в котрих задіяно його твори.

Здебільшого, це робиться з повагою до автора, але інколи з його композицій варварськи вичленовуються окремі постаті для використання в оформленні нового видання без зазначення авторства. Трапляються і спроби наслідування, але рисувати „під Базилевича”, виявляється, дуже ризиковано, тому випадки плагіату настільки ж рідкісні, як і недолугі

Із гіркотою почув, що Анатолій Дмитрович через травму руки був практично позбавлений можливості працювати і, признаюся в егоїзмі, більше думалось не стільки про долю цієї чудової людини, стільки про те, що не побачу нових творів традиційного і, водночас, завжди несподівано нового Базилевича.

Адже створені саме ним образотворчі версії хрестоматійних літературних персонажів через переконливість трактовки здаються нарисованими прямо з натури, а задум принципового вирішення всього комплексу оформлення кожного видання цілком узалежнюється від літературної першооснови. І тому твір завжди звучить по-новому. „Як багато зроблено!”, - сказав колись про нього теж унікально талановитий художник книги Володимир Юрчишин, прототип Енея. І, додамо, як багато лишилося в ескізах, частково виконаних ілюстрацій них циклах, перервалося на етапі творчих задумів... Мрією Олексія Анатолійовича Базилевича є видати гоголівські „Вечори на хуторі біля Диканьки”. Адже проілюструвати твори великого українця художник прагнув усе життя. Саме ця книга, якби настійливо не відрадили в інституті, мала бути його дипломною роботою.

Останні ескізи Анатолій Дмитрович зробив наприкінці свого творчого і життєвого шляху неслухняною травмованою рукою. І цього (ескізи, оригінали, варіанти) достатньо для ще одного, нового, ілюстрованого Майстром видання. Будемо чекати на нього з нетерпінням.

 

Основні дати життя і творчості А.Д. Базилевича

З Каталогу виставки творів „ Національна спілка художників України, Київська організація національної спілки художників України. Народний художник України Анатолій Базилевич

1926-2005. Каталог виставки творів. Київ 2006”:

 

Анатолій Дмитрович Базилевич народився 7 червня 1926 року в місті Жмеринці на Вінниччині. Батько Дмитро Іосонович – інженер, випускник Київського політехнічного інституту, мати Лариса Олександрівна – домогосподарка.

Згодом родина переїжджає до Жданова (нині Маріуполь) Донецької області, де 1933 року Толя поступає до загальноосвітньої середньої школи. Починає відвідувати дитячий художній гурток при металургійному заводі ім. Ілліча, де отримує перші професійні навички художника.

У 1943 році всю сім'ю – батька, матір, старшу сестру Олену і 17 річного Анатолія відправляють на примусові роботи до Німеччини. В травні 1944 року, під час бомбардування, у віці 52-х років гине батько.

1945 року після визволення Радянською армією і повернення до Жданова Анатолій Базилевич влаштовується художником-оформлювачем на завод і одночасно завершує середню освіту в вечірній школі.

1947 року поступає до Харківського художнього інституту. Його вчителями були Г. Бондаренко, Й. Дайц, Є. Світличний, А. Страхов, І. Філонов, П. Супонін, О. Кокель – відомі українські художники.

У 1951 році в Харківському книжково-газетному видавництві виходить перша книжка, оформлена А. Базилевичем – „Байки” Г. Брежньова.

1953 року закінчує художній інститут. Дипломна робота – ілюстрації до книги харківського письменника Ігоря Муратова „Буковинська повість”. Після закінчення інституту переїжджає до Києва, де починає активне співробітництво з видавництвами, бере активну участь у художніх виставках.

1954 року в „Держлітвидаві” побачили світ „Піднята цілина” М. Шолохова та „Записки причетника” М. Вовчок, перші великі роботи молодого митця, які отримали схвальні відгуки художньої критики. Цього ж року А. Базилевич одружується з Іриною Афанасіївною Федькіною, випускницею філологічного факультету Київського університету.

1955 – „Казки” Г.К. Андерсена, вид-во „Молодь”, (роботу над ілюструванням книжок для дітей Анатолій Дмитрович не припинятиме вподовж усього свого творчого життя). Творча поїздка в Карпати (с. Жаб'є, нині Верховина), Буковину та на Львівщину до Борислава.

1956 – народження сина Олексія. Вступ до Спілки художників СРСР.

1957 – творча поїздка на Дон, в станицю Вешенську, створення численних етюдів для ілюстраційного циклу до роману М. Шолохова „Тихий Дон”.

1958 – „Пригоди бравого вояка Швейка” Я. Гашека, вид-во „Радянський письменник”. Початок роботи над „Енеїдою” І. Котляревського, яка триватиме майже 10 років.

1959 – „Пан Халявський” Г. Квітки-Основ'яненка, „Держлітвидав”.

1960 – „Тихий Дон” М. Шолохова, „Держлітвидав”.

1962 – народження дочки Ірини. Велика срібна медаль Виставки досягнень народного господарства СРСР (за ілюстрації до „Тихого Дону” М. Шолохова і „Пана Халявського” Г. Квітки-Основ'яненка.

1963 – „Старосвітські батюшки та матушки” І. Нечуя-Левицького, вид-во „Молодь”.

1963 – 1985 рр. – с. Плюти, Київської обл. і смт. Седнів, на Чернігівщині. Поїздки на літній відпочинок, поєднаний з плідною творчою роботою та численними етюдами з натури.

1969 – присвоєння звання „Заслужений діяч мистецтв УРСР”

1971 – творча поїздка в Новгород=Сіверський.

1974 – творча поїздка до Кам’янця-Подільського.

1975 – „Українські народні казки”, вид-во „Веселка”.

1976 – виходить альбом „Анатолій Базилевич” М. Криво лапова, вид-во „Мистецтво”.

1980 – „Кайдашева сім'я” І. Нечуя-Левицького, вид-во „Дніпро”.

1993 – присвоєння звання „Народний художник України”.

1996 – персональна виставка в Будинку художника України до 70-річчя з дня народження.

1997 – трагічна загибель дочки Ірини.

2001 – нагородження Всеукраїнською премією „Визнання” в номінації „Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”.

2003 – вихід в світ альбому „Анатолій Базилевич. Підготовчі малюнки до поеми І. Котляревського „Енеїда”, вид-во „Верещинські”. Поїздка в Полтаву з нагоди святкування 100-річчя встановлення пам’ятника І. Котляревському.

30 червня 2005 помер в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Інформацію підготувала зав. сектором виставкової роботи

Тетяна Матлах

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова