Анатолій Дмитрович Базилевич. Інформація про художника. (початок)

АНАТОЛІЙ   ДМИТРОВИЧ   БАЗИЛЕВИЧ.

 Інформація про художника.

 

v21-1 Ім’я Анатолія Базилевича, Заслуженого діяча мистецтв УРСР, Народного художника України нерозривно пов’язане з досягненнями книжкової, графіки другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Він автор графічних циклів до творів української і світової класичної літератури, до книжкових видань цілої когорти  письменників ХХ століття та до українських народних казок. Твори художника зберігаються в багатьох музеях країни. Значними досягненнями в творчості митця є оформлення і цикл ілюстрацій до „Енеїди” І. Котляревського, офорти до творів Т.Г. Шевченка „Тарасова ніч”, поеми „Сон” та оформлення до видань Шевченкових „Кобзарів”, ілюстрації до романів „Піднята цілина”, „Тихий дон” М. Шолохова, „Пригоди бравого вояки Швейка” Я. Гашека.  Анатолій Базилевич - класик книжкової ілюстрації, видатний не лише у контексті українського, а й загальносвітового літературного і мистецького процесу.

 

„ Малюнки А. Базилевича викликали і викликають досі у мене глибоке захоплення. Мабуть, ніхто з українських митців не проникнув так досконало в ідею української „Енеїди”, як це зробив А. Базилевич. Тут зображено філософсько-іронічне ставлення української нації до, здавалось би, невідворотних, пригноблюючих подій свого буття, тут неповторна індивідуальність і безсмертність нашого народу схоплені  у веселих, життєрадісних образах. Троянці – насправді це українські козаки – не визнають перемоги над собою ні земних, ні небесних сил, ніщо не може зламати їхнього духу – віднови своєї державності, зупинити їхнього патріотичного життєлюбства”.

Дмитро Павличко

„Літературна Україна”

22 вересня 2005 р.

 

 

За альбомом:

„Анатолій Базилевич”

[Альбом] Авт. вступ. статті та упорядник М. Криволапов.

К., „Мистецтво”, 1976.

 

 

В українській графіці другої половини ХХ століття соковиті твори Анатолія Базилевича займають одне з центральних місць. Митець своєрідного, багатогранного таланту і широкого творчого діапазону, - А. Базилевич у кожній своїй роботі по-новому розкривається своїми специфічними гранями, доводячи тим самим, що справжній майстер завжди в дорозі, в пошуках, у прагненні осягнути незнані мистецькі рубежі.

Заслужений діяч мистецтв Української РСР, відомий майстер книжкової ілюстрації, А.Д. Базилевич створив численні цикли малюнків, у яких глибоко, з тонким розумінням стилю письменника інтерпретував образи класичної та радянської літератури. В його доробку ілюстрації до творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя, Марка Вовчка, Я. Гашека, М. Шолохова та інших. Він з любов’ю  ілюстрував книги для дітей, розкриваючи перед ними чарівний і барвистий світ казок О. Пушкіна. Г.-К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм, І. Фанка, пройнятих теплим гумором „Співомовок” С. Руданського, українських народних казок і казок народів світу.

Визначальна риса самобутньої мистецької особистості Базилевича – природне почуття гумору. Саме в цьому один з виявів органічної близькості художника до фольклору, який живить мистецтво Базилевича не лише образами, а й художніми прийомами втілення. Як і в фольклорі, в творчості митця гумор переплітається з сатирою, іронією, шаржем, і сміх стає в нього гострою викривальною зброєю. Та художникові не чужі й ліричні та епічні теми. В його творчій біографії знайшли щасливе поєднання широчінь історико-соціального мислення, вміння вдумливо читати обрані твори, заглиблюватись у творчу лабораторію письменника. Базилевич – один із кращих рисувальників у сучасному українському мистецтві. Його рисунок легкий, невимушений, гнучкий, точний. Засобами реалістичного рисунка художник майстерно, з якоюсь особливою виразністю передає людську постать у найскладніших положеннях і ракурсах, а обличчя виписує в найтонших проявах міміки. Саме гостротою рисунка Базидевич домагається тієї психологічної виразності образів, яка, власне, й приваблює в його ілюстраціях.

Базилевич переконаний реаліст.  Його твори сильні насамперед правдою. Він знає життя, знає людину, й саме це дає йому силу переконливо інтерпретувати літературні образи. Реалістичний і метод зображення художника: за кожним образом його ілюстрації стоїть не лише літературний герой, а й спостережений у житті прототип. Для кожної постаті, для кожного обличчя в нього є десятки етюдів і начерків з натури. Невтомний у праці, жадібний до пізнання нового, Базилевич невпинно розкривається й удосконалюється як художник. В цьому ми зможемо переконатися, коли оглянемося на його тривалий шлях у мистецтві, познайомимося з його врожайним доробком.

Анатолій Базилевич прийшов у мистецтво 1953 року по закінченні Харківського художнього інституту. Його вчителями були Г. Бондаренко, Й. Дайц, Є. Світличний, А. Страхов, І. Філонов, П. Супонін, О. Кокель – відомі українські художники, які допомогли йому добре опанувати майстерність рисунка й композиції. Вже в дипломній роботі – ілюстраціях до „Буковинської повісті” І. Муратова – виявилися характерні риси художньо-образної мови, які дістали подальшого розвитку в творчості молодого художника: це передусім прагнення максимально наблизитися до стилю ілюстрованого літературного твору, щире бажання дати глибоку соціально-психологічну характеристику героям.

Середина й друга половина 50-х років, коли Базилевич став на самостійний творчий шлях, знаменували небувалий розквіт української й усієї радянської графіки. То був час, коли успіхи в ілюструванні літературних творів поєднувалися з досягненнями в створенні стрункого художнього ансамблю книги. В українській графіці ці здобутки пов’язуються насамперед із цілою плеядою молодих тоді майстрів у особі Г. Якутовича, О. Данченка, В. Куткіна, С. Адамовича, І. Селіванова, Н. Лопухової. До цієї плеяди належить і Анатолій Базилевич.

Уже ранні твори художника – малюнки до книжок „Піднята цілина” М. Шолохова (1954), „Записки причетника” Марка Вовчка (1955) – привернули увагу читачів і критики.

Ілюстрації вугільним олівцем до роману „Піднята цілина” М. Шолохова були першою серйозною роботою, в якій молодий митець показав кращі якості свого обдарування як художник-ілюстратор. Відзначимо й інше: Базилевич виявив сміливість, обравши для першого ілюстрування складний, багатоплановий твір. До того ж він мимоволі вступив у змагання з таким досвідченим ілюстратором „Піднятої цілини”, як О. Лаптєв.

Маючи перед собою чітке завдання – зробити вісі сторінкових ілюстрацій, художник так сконденсував зображувальний матеріал, що цикл малюнків у цілому передав основні сюжетні лінії роману та його образи, а головне – сутність і глибину епопеї Шолохова. Хист Базидевича виявився передусім у вмінні читати книгу, вибрати гострі вузлові моменти твору.

Розкриваючи роман, читач уже на фронтиспісну зустрічається з головними героями славнозвісної „Піднятої цілини” – Давидовим, Нагульновим, Размьотновим. Засобами образної мови художник прагне близько до яскравої словесної шолоховської характеристики відтворити багатогранні образи роману. Всі зображені наділені такими індивідуальними рисами, за якими безпомилково вгадуємо кожного з героїв.

В ілюстраціях до роману Марка Вовчка „Записки причетника” Базилевич значно поглиблює й розкриває попередні художні здобутки. Це одразу ж помічає критика. Про ілюстрації до „Записок причетника” варто говорити як про значне явище тогочасної книжкової графіки. В них виявилося насамперед уміння молодого митця віднаходити в літературному творі найважливіші моменти, зображувати найсуттєвіше для розуміння подій, про які йдеться в повісті Марка Вовчка. До того ж Базилевич демонструє тут знання життєвого матеріалу, усіх тих побутових реалій, на які багатий твір письменниці. Та найсильніша риса ілюстрацій – їхня яскраво виражена публіцистична викривальність, той гострий сатиричний струмінь. Варто відзначити й те, Базилевич не втрачає почуття міри, не вдається до звичайної карикатурності. Створені ним образи відповідають характеристикам, якими наділила героїв повісті Марко Вовчок. Базилевичу пощастило знайти єдино цілісний ритм і дуже лаконічну композицію для відтворення суперечливого сплетіння різних людських характерів. Демонструючи талант сатирика, Базилевич водночас із цим дає в ілюстраціях до „Записок причетника” і зразки ліричного трактування окремих образів.

Важливою для розкриття хисту Базилевича стала його робота над ілюструванням романів „Пригоди бравого вояка Швейка” Ярослава Гашека (1957) та „Пан Халявський” Григорія Квітки-Основ'яненка (1959). Саме в цих виданнях він виступив не лише як талановитий ілюстратор, а й як майстер книжкового ансамблю в цілому. „Пригоди бравого вояка Швейка” в оформленні і з ілюстраціями Базилевича справедливо можна розглядати як приклад чіткої продуманості й гармонійної цілісності всіх основних елементів книжки, починаючи від кольорової суперобкладинки й кінчаючи заставками та кінцівками.

Не випадково художник звертається й до чіткого, пружного та виразного контурного рисунка пером. Адже така графічна манера, традиційна для російської, української та чеської графіки (саме контурним малюнком супроводив роман Ярослава Гашека його перший ілюстратор Йозеф Лада), дає можливість домогтися не тільки гострої характеристики образів, а й гармонії малюнка з полосою набору.

Починаючи роботу над „Пригодами бравого вояки Швейка”, Базилевич вивчав ілюстрації Йозефа Лади. Вони були тим зразком, який молодому українському художникові хотілося взяти за відправну точку для власного трактування образів сатиричної епопеї Ярослава Гашека. Одночасно він глибоко проникав у сповнені іскрометного гумору сторінки роману, шукав свій ключ до втілення в українській графіці образів, відомих усьому читацькому світові.

Коли ж образи героїв твору склалися в уяві, художник вдався до пошуків прототипів у житті, які зовнішніми рисами, поведінкою нагадували б Гашекових персонажів. Цей метод роботи над ілюстраціями з натури, вдало тут зреалізований, Базилевич впроваджуватиме й надалі в творчій практиці. „Український митець, - писали рецензенти, - глибоко зрозумів і відтворив у своїх рисунках до роману Гашека ідейну суть твору, яскраві, сповнені життя образи героїв, передав не лише зовнішні копії й сюжетну канву, а й розкрив той глибокий підтекст, яким пройнятий твір. Значним досягненням художника було й те, що він зумів наблизити Швейка до українського читача, тактовно поєднавши риси чеського героя з елементами суто українського гумору” (В. Афанасьєв, А. Шпаков. Українське радянське мистецтво 1956-1965 рр. К., „Мистецтво”, 1966, стор. 39).

У книжці, випущеній 1958 року видавництвом „Радянський письменник”, 195 рисунків Базилевича. Більшість зображує Швейка в різні моменти його життя – перед війною та під час військової служби. І в кожній ілюстрації голосно бринить веселий сміх. Деякі ілюстрації настільки влучні, що здається, художник ніби внутрішньо вловлює хід ідей Гашека, його образного мислення і перекладає все це на пружну й чітку мову віртуозного контурного рисунка.

Якщо в малюнках до „Пригод бравого вояки Швейка” Базилевич користувався гранично точною й скупою на побутові деталі зображувальною мовою, то в наступній роботі, зокрема в ілюстраціях до роману Г. Квітки-Основ'яненка „Пан Халявський” (1959), він захоплюється докладним і вірогідним показом життя козацької старшини на зламі ХYІІІ – початку ХІХ ст. Увага до побутових деталей збагачує й урізноманітнює палітру ілюстратора. В аркушах до „Пана Халявського” не лише контурний рисунок, а й колір, зі смаком введений у композицію, дозволяють митцеві якнайвиразніше передавати в ілюстраціях думки письменника, стиль його твору. Великі локальні кольорові плями, якими користується митець, не тільки надають малюнкам декоративності, а й створюють живу й природну атмосферу, співзвучну з народними картинами ХYІІІ ст. Це свідчить про безумовний вплив на художника українського народного мистецтва. Своєрідною „парусною” є виразна суперобкладинка, з якої дивиться паросток пихатого козацького роду Халявських.

Йдучи за Квіткою-Основ'яненком, Базилевич в півсторінкових ілюстраціях з увагою відтворює картини повсякденного існування поміщицьких родин. Ставлення до зображуваного в художника сповнене то легкого гумору, то відвертої глузливості, то гострої сатири. Як правило, тональність сміху залежить від сюжету малюнка. Художник пішов далі від автора: він не тільки посміявся разом з Квіткою-Основ'яненком над героями повісті, а й загострив увагу читача на справжніх причинах даного соціального явища. Він не так гуморизує, як викриває патріархальну бувальщину минулого, чинить їй присуд із позицій художника-сучасника.

В ілюстраціях до „Забобону” Л. Мартовича (1957), „Нарисів бурси” М. Пом’яловського (1958), „Переспів'я” С. Руданського, до книжок „Іванові канікули” В. Івановича та „Гензель і Гретель” братів Грімм (1958) художник знову й знову демонструє віртуозний хист рисувальника, глибоке проникнення в тканину літературного твору, вміння вловити й передати його основні колізії, стильові особливості.

Повною мірою митцеві підвладні літературні полотна епічно-драматичного плану. Базилевич ще раніше підтвердив це малюнками до „Піднятої цілини”. Остаточно ж він переконав і глядачів, і критиків великим циклом ілюстрацій до роману-епопеї М. Шолохова „Тихий Дон” (1960). Майстерне володіння вугільним олівцем (ним виконані всі ілюстрації) дозволило художникові продемонструвати не тільки графічні, а й живописні засоби, за допомогою яких він дохідливо й переконливо доносить до глядача ліричні й драматичні ситуації одного з найвидатніших творів радянської літератури.

Головне завдання, яке поставив перед собою Базилевич в ілюстраціях до „Тихого Дону”, - зберегти й зримо передати одну з  найсуттєвіших і визначальних рис творчого методу Шолохова – прагнення до уважного й глибокого аналізу складних життєвих явищ і фактів. Саме тому художник зводить до мінімуму відтворення панорамних дій багатопланового твору, а зосереджує увагу на розкритті живих людських характерів, на передачі найтонших психологічних переживань героїв.

Базилевич-ілюстратор прагне якнайпильніше придивитися до шолоховських героїв, зрозуміти (і допомогти це глядачеві), чому кожен із них діє так, а не інакше, намагається розібратись у рисах характеру головних персонажів. Слід особливо підкреслити, що в малюнках до „Тихого Дону” Базилевич менше тяжіє до докладної деталізації, а наголошує переважно на найхарактерніших визначальних рисах персонажів.

Такий підхід до ілюстрування „Тихого Дону” дозволив митцеві створити пластичні й колоритні образи героїв шолоховської епопеї. Поглибленим психологізмом вражають і портрети інших головних героїв – Аксиньї, Наталі, Пантелія Прокоповича, Петра Мелехова. Художникові бачення цих образів суголосне шолоховським словесним характеристикам, а отже, й нашим уявленням, що склалися в процесі читання твору. Від ілюстрації до ілюстрації спостерігаємо, як змінюються герої, як складність та мінливість життя впливають на їхню психологію, вчинки, навіть зовнішній вигляд.

У наступні роки Базилевич звертається в основному до української літературної класики, багатої на виразні деталі побуту, на соковиті образи представників народу із властивим їм гумором і природною життєстійкістю. Ваблять художника і твори про героїчне минуле нашого народу.

У 1961 році побачили світ ілюстрації до повісті І. Франка „Лель і Полель”, виконані пером, тушшю та аквареллю в два кольори. Тут знову приємно тішить око чітко продуманий ансамбль книжки: суперобкладинка міцно пов’язана з шістьма ілюстраціями, що відтворюють найвагоміші моменти повісті. 1963 року Базилевич ілюструє повість І. Нечуя-Левицького „Старосвітські батюшки і матушки” – твір, стильові особливості та зміст якого близькі творчому обдарованню художника. І знову вправна рука талановитого рисувальника кількома лініями окреслює найхарактерніше в психології персонажів.

Добре знання народного побуту, захоплення розмаїттям народного мистецтва демонструє Базилевич в ілюстраціях до збірки „Український водевіль”, до окремого видання оперети „Чорноморці” та насамперед в комплекті листівок на теми українських народних пісень, виданому 1966 року „Мистецтвом”. Виконані пером і акварельовані, вони вражають дзвінким колоритом, яскраво вираженим національним забарвленням. З інших робіт цього періоду слід назвати цикл ілюстрацій до казки Івана Франка „Абу-Касимові капці”, де контурний рисунок у Базилевича прибирає нових якостей. Варіюючи лінії та штрихи різної товщини, художник надав малюнкам особливої виразності. Підфарбування аквареллю не тільки посилює емоційне звучання малюнків, а й сприяє їхній єдності з полосою набору. Слід підкреслити, що композиція видання логічно витримана. Сторінки й розвороти, в які акварельовані малюнки органічно „вписалися”, самі по собі – твір мистецтва, як і вся книга в цілому.

Якщо вже мова зайшла про Базилевича – ілюстратора дитячих книжок, то не можна не згадати справжньої казковості його малюнків до „Казки про Попа і наймита його Балду” О. Пушкіна (1966). Зроблені під явним впливом російського народного лубка, ці аркуші заполонюють народним гумором, виразністю контурної лінії, яскравим локальним кольором.

Творчий доробок Базилевича, пов’язаний із роботою по оформленню художньої літератури для дітей, - це тема для окремого дослідження. Такі книжки, як „Казка про Попа і наймита його Балду” О. Пушкіна, „Абу-Касимові капці” І. Франка, „Переспів'я”, „Пан та Іван в дорозі” С. Руданського, „По щучому велінню” М. Кропивницького та інші – це приклад всебічного вияву багатогранного таланту художника. В ілюстраціях до книжкових видань для маленького читача митець постійно шукає найвиразнішу форму малюнка, яка б постійно жила в уяві дітей. Глибоке розуміння психології маленького читача, вміння в образній художній формі донести основні сюжетні лінії літературного твору. Розбурхати уяву, викликати роздуми над прочитаним і намальованим – все це дає підставу вважати Базилевича одним із кращих ілюстраторів дитячої книги на Україні.

Одночасно зі згаданими циклами ілюстрацій Базилевич не розлучався з образами й картинами твору, що давно полонили його уяву. Йдеться про славнозвісну „Енеїду” І. Котляревського – бурлескно-травестійну поему, жартівливо-баламутний тон якої пасував до його природного гумору.

Минали роки, тривали пошуки, збільшувалася кількість різноманітних ескізів-начерків. Поступово Базилевич прийшов до власного способу образотворчої трансформації „Енеїди”, який маємо в циклі ілюстрацій, що побачили світ у ювілейному виданні 1968 року.

Багато художників зверталося до ілюстрування „Енеїди”, сама поява якої 1798 року знаменувала  початок становлення нової української літератури. Попередниками Базилевича були В. Корнієнко, І. Бурячок, І. Падалка, І. Їжакевич та Ф. Коновалюк, О. Довгаль, М. Дерегус та інші. Кожний з них намагався осягнути бурлескно-образну глибінь „Енеїди”, у зримих образах відтворити іскрометний гумор, оту своєрідну атмосферу земного й небесного, в якій живуть безсмертні герої поеми.

Базилевич підійшов до „Енеїди” І. Котляревського не як до припалої порохом старовини, а як до живого, співзвучного почуттям і думкам наших сучасників літературного твору та його героїв, котрі уособлюють риси, притаманні різним соціальним верствам українців кінця ХYІІІ ст. В ілюстраціях до „Енеїди” (К., вид-во „Дніпро”, 1969) художник продемонстрував блискуче вміння так переливати образи з форми літературної у форму зображувальну, що в аркушах не втрачаються пахощі, краса оригіналу. Тут по-справжньому відчувається небуденний талант, допитливий розум митця, віртуозне володіння всіма вибагливими візерунками художньої фантазії.

При цьому Базилевич – повноправний соратник, однодумець письменника, не позбавлений права на власну інтерпретацію, власне бачення  явищ, образів, подій, на вияв творчої особистості.

Аркуші до „Енеїди” – це наче довга галерея типових облич, змальованих то в  побутовому, то в сатиричному, а то і в героїчному плані. Художник намагається тактовно й ненав’язливо йти в ногу з письменником, який переосмислив міфологічні образи Вергілія й перетрансформував їх на український ґрунт. Ось чому в малюнках Базилевича Еней та й усі троянці мають вигляд кремезних запорізьких козаків – життєрадісних, дотепних і сміливих.

Чудово подає майстер елементи обряду, звичаїв, побуту, але не зловживає ними. І тут він залишається вірним незмінній манері – зосереджуватися лише на тих головних моментах твору, які найповніше передають сутність героя.

Образ Енея зустрічаємо в багатьох ілюстраціях, і скрізь (а надто в останніх частинах) він сприймається як типовий герой українського народного епосу. Художник наділяє його фізичною й моральною силою, сміливістю, умінням орієнтуватися в найскладніших обставинах.  Він виявляє вправність у володінні зброєю, вільно поводиться з канонічними святинями, випромінює оптимістичний гумор, не дає спокою не тільки богам, а й панам, підпанкам і прислужникам.

 Як і годиться козакові, Еней – „парубок моторний”, одягнений  у червоний кунтуш, підперезаний широким поясом, оселедець на голеній голові прикриває шапка-бирка. У деяких ілюстраціях (насамперед до перших трьох частин) бачимо його звичайним сільським парубком. В такий спосіб художник спрямовує увагу глядача в річище тієї соціальної характеристики, якою українська традиційна епічна поетика наділяє героїв казкових сюжетів фантастично-пригодницького плану.

Але, звичайно, Базилевич  віддає перевагу героїчному характерові Енея, над яким, щоправда, художник дозволяє собі іноді весело й доброзичливо покепкувати.   Поряд з героїчними сценами та дотепними бурлескними картинками, сповненими незлобивого гумору, в ілюстраціях до „Енеїди” чимало гострих сюжетів, де Базилевич слідом за Котляревським вдається до нещадної соціальної сатири. Він картає зажерливість, лицемірство, хабарництво чиновників. Митець демонструє невичерпну фантазію сміхолюба, а тому сатирично малює сцени пекла, які притаманні фольклорній творчості слов’янських народів, багатій на різні сюжети про пекло і рай, таврує грішників різного ступеня й рангу. Він вдало поєднує чорний і червоний кольори з пружним і виразним контурним рисунком, досягає необхідної комічності в змалюванні образів, особливо негативних.

Ось чому можна з усією впевненістю стверджувати, що в ілюстраціях до „Енеїди” Базилевич не лише продемонстрував добрі знання народного образотворчого мистецтва, а й виявив глибоку обізнаність з багатющим надбанням гумористичної творчості українського народу. „Енеїда” в оформленні Анатолія Базилевича дивує його блискучим талантом рисувальника і дивовижного інтерпретатора письменницького світобачення й світовідчуття, захоплює простотою і гармонійністю конструкторського вирішення цього видання, де немає нічого зайвого або чужорідного.  У Базилевича сторінкові ілюстрації ( з їхнім пружним контурним рисунком з підфарбуванням кількома кольорами) органічно єднаються з гарнітурою шрифта, створеного художником В. Хоменком у суто українських національних традиціях.

„За свою творчу радість, - писав Базилевич з приводу цієї своєї капітальної праці, яка принесла йому заслужений успіх, - вдячний я передусім Котляревському. Вдячний за його світлий розум, щирість, талант, за те, що він полишив по собі добру славу й розповів нащадкам про їхніх пращурів, започаткував нову літературу українську, за його живе, дотепне слово. Щасливий я тим, що мені випало зробити малюнки до „Енеїди” („Літературна Україна” від 9 вересня 1969 року).

Роботи Базилевича зрілого періоду творчості– це ілюстрації до творів Т. Шевченка („Тарасова ніч”), А. Свидницького („Люборацькі”), С. Тельнюка („Грає синє море”), Ю. Бондарева („Гарячий сніг”) та інші, які позначені новими пошуками і яскравими новими творчими здобутками.

Усе, зроблене Анатолієм Дмитровичем Базилевичем у царині книжкової графіки, дає підстави стверджувати, що характер художника базується на двох найвиразніших началах, які гармонійно співіснують у його творчості, - на пафосі й сатирі.

 

Стаття Народного художника України Василя Перевальського до Каталогу виставки творів „ Національна спілка художників України, Київська організація національної спілки художників України. Народний художник України Анатолій Базилевич

1926-2005. Каталог виставки творів. Київ 2006”:

 

Істинно народний.

Слово про Анатолія Базилевича.

 

Базилевич! І постає одразу цілий світ іскрометних зорових вражень з української історії, літератури, пісенного фольклору, народних оповідань, співомовок, сміховинок. З пам’яті зринають хвацький парубок моторний Еней з ватагою хлопців-молодців та соковите жіноцтво з безсмертного твору Котляревського, і бравий вояка Шейк, і недоумкуватий панич Халявський, і залицяльник Возний із Наталкою Полтавкою. Смачно нарисовані персонажі народних побрехеньок і співомовок у трансформації Руданського, і образи персонажів Нечуя-Левицького, і листівки з народними піснями, а ще образи героїв „Тихого Дону” і „Піднятої цілини”...

Мистецька форма його творів така лаконічна та індивідуально характерна і виважена, що до уяви просяться і образи персонажів із „Вечорів...” Гоголя, і з „12 стільців” Ільфа і Петрова – художник мріяв але не встиг реалізувати ці творчі задуми у виданнях. Кажуть, не вповні скористався дарами природи чи Даром Божим. Може, й так. Але чи легко було йому, молодому й талановитому, усвідомити не тільки міру свого таланту, але й міру відповідальності за його примноження. Притча не про нього. Анатолій Базилевич був працелюбом. Великий талант у поєднанні з не менш широкою ерудицією, товариською натурою, істинною людяністю приваблював до себе багатьох – щирих прихильників і пристрасних заздрісників, талановитих і безталанних, добрих і не дуже, простосердечних і лукавих. Відчував собі ціну, усвідомлював власну силу. Не шукав дороги до Слави. Вона сама горнулася до нього, ласкава, часом аж набридлива, вертлява, легка і – зрадлива. Але він не ішов до неї крізь тернії, не піднімався під гору по каменистому бездоріжжю, а тому легко поступався нею іншим, що переманювали її кожен на свій лад... Та й не жалкував особливо. Як прийшло, так і пішло.

Базилевича рано помітила і привітала художня критика: зависокі художні якості ілюстрацій до творів „Піднята цілина” і „Тихий Дон” (1954, 1960) М. Шолохова, „Записки причетника” (1955) Марка Вовчка, „Пригоди бравого вояка Швейка” (1957) Я. Гашека, „Пан Халявський” (1959) Г. Квітки-Основ'яненка, комплекту листівок до українських народних пісень (1961), „Кобзаря” (1964) Т. Шевченка у співавторстві, за лаконізм реалістичної форми, глибоке проникнення в літературний зміст твору і суто українське відчуття гумору та сатири. Інше відзначав у кількох своїх теоретичних роботах (1960-1964) тоді метр української графіки академік Василь Касіян. Спостережливість А. Базилевича, зорова пам’ять та здатність про никати через зовнішні риси в сутність характеру людини здавалися надприродними і не мали аналогів серед сучасних українських художників. Талантом та завдяки добрій фаховій підготовці йому вдалося створити неперевершені образи-типи до української літературної класики, стати однією з найяскравіших і найхарактерніших мистецьких постатей другої половини ХХ ст. у царині книжкової графіки і, поза сумнівом, найпопулярнішим ілюстратором в українському читацькому середовищі. Ніхто з художників книги не наважувався братися за ілюстрування видань, до яких причетна рука Базилевича. Більшість ілюстрованих нам книжок багаторазово перевидавалися з повним чи частковим використання ілюстрацій, інколи переопрацьованих автором з урахуванням типу видання та поліграфічних вимог. Найбільше первидань припало на ілюстрацій ний цикл до „Енеїди” (понад півтора десятка), який уже став такою ж класикою  в український образотворчості, як і безсмертний твір Котляревського в літературі. З бажання розкрити творчий метод мистця для тисяч його шанувальників та з нагоди 100-річчя відкриття пам’ятника в Полтаві авторові „Енеїди” і „Наталки Полтавки” було видано добірку чудових підготовчих рисунків, виконаних Анатолієм Дмитровичем уподовж багаторічної натхненної роботи над ілюструванням поеми. Окрім допоміжної, ці рисунки мають самодостатню вартість мистецьких творів. У них поєднуються точність щодо зображуваної натури з емоційно-психологічним зарядом образів, які жили в уяві мистця. Як один із методів роботи художника книги, підготовчі рисунки є достойним наслідування зразком для наступних поколінь мистців. Видання, здійснене з ініціативи та за фінансування Ірини і Григорія Садових, є дослідженням 2кухні”, і визнанням мистецького та трудового подвигу художника.

До ілюстрування цього безсмертного твору української літератури долучилося багато художників, серед яких імена знаменитих Георгія Нарбута, Михайла Дерегуса, Івана Їжакевича. Та тільки Базилевичу судилося створити унікальний за обсягом і художньою адекватністю слову образотворчий цикл. Хоч слова „синтез, художній ансамбль, цілісність книжкового організму” ніколи не були для Базилевича простою фразою, та в складній системі багатопланової „Енеїди” необхідність вирішення цих проблем постала з особливою гостротою. Кожен із архітектонічних елементів книги треба було ввести у структуру цілого організму, підпорядкувати єдиному змістово-художньому задуму, просторово-пластичній системі, продиктованій змістом поеми. Художникові вдалося віднайти єдність художньої мови, універсальність стилю і конкретність манери виконання для вираження у візуальних образах розмаїття сюжетів, тем, ідей, поєднань непоєднуваного. Майстерно продуманий і зрежисований просторово-образний синтез активно веде читача архітектурою книги слідом за головним героєм, формуючи його сприйняття твору українського красного письменства. Багатоголосий хор ліній, плям, форм, образів, ритмів підпорядковано загальному гармонійному задумові через відпрацьовану лаконічну стилістику рисунка, ритмічному модулю крупних і дрібних планів, ритмізації колірного навантаження та наростання до кульмінацій і – спадання напруги. Він прийшов до лаконізму, що межує з умовністю народного мистецтва. Класична ясність композицій, поривчаста одухотвореність героїв, динаміка пластичних ритмів, гротесковість, сюжетна винахідливість, зухвала і радісна любов художника до проявів трепетного буяння життя, фольклорний декоративізм, фантастичне кипіння пристрастей героїв, драматичність експресії, темпераментність, психологізм, еротичні сцени зачаровують читача. Серед численних блискучих за винахідливістю і силою виразності аркушів трапляються і не рівні за композиційною довершеністю, де сюжет превалює над пластичним вирішенням тощо. Але якщо ілюстрацій понад сотню!..

А. Базилевичу вдалося віднайти універсальну мову, що дозволяє створити зображення мінімальними графічними засобами, вільно виражаючи безпосередність думок і відчуттів, надавати всім аркушам глибоко продуманого стилістичного і змістового зв’язку, виразних ознак серйозності. Це сприяло повнішому вираженню відношення художника до твору в цілому, передачі свого світорозуміння. Не полишає враження, що все це виникає само собою. Виразне відчуття площинності аркуша, як і міри умовності зображення та деформації форми, лаконізм виражальних засобів були опрацьовані Базилевичем  ще під час ілюстрування „Пригод бравого вояка Швейка”.

   Ще не настав час, який дав би можливість із відстані, неупереджено і безпристрасно оцінити значення творчості Анатолія Базилевича в історії оформлення та ілюстрування української книги як явища національного і загальнолюдського. Історія мистецтва рясніє парадоксами. Нерідко буває, що модне забувається, а інше утверджується на довгі часи. Прогнозувати мистецтво навіть тяжче, ніж урожай на зернові тут немає примх погодніх, але людські – ще менш передбачувані.

Як і текст поеми, цикл рисунків наскрізно пронизаний еротичною енергією як приводом багатьох людських діянь усіх часів і народів, отож властивої і українцям, котрі витворили тисячі всесвітньо відомих пісень про кохання. Останнім часом на догоду тенденціям сучасності, зачастили видавати пісенники народних сороміцьких пісень, які, до речі, побутували в народі лише у весільних ритуалах тощо.

Ерос у рисунках Базилевичане має нічого спільного з каламутною хвилею цинічної розгнузданої безсоромності, яку прищеплює нам сьогоднішнє телебачення. Він у жартівливо-гротесковій формі продовжує традиції, властиві високій культурі древньогрецького мистецтва, гуманістів епохи Відродження, народної моралі, етики і культури. Ця делікатна тема трактується мистцем через красу пластики, цнотливість недомовленості.

Для художника відкрилась, як ніколи раніше, можливість творити свій сучасний міф, бути не ілюстратором, а співавтором „Енеїди”. Робота над твором стала щедрим дарунком долі. Навряд чи зміг би Анатолій Дмитрович без „Енеїди” настільки широко реалізувати свій творчий потенціал, де поєдналися глибоко реалістична школа, великий творчий досвід і щирий талант. Інша справа – чи вповні він себе реалізував у цій унікальній для нього і для української культури праці. Дослідження таких питань поза межами нашої короткої статті. Антична історія, її герої та славна українська минувшина і сучасність поєдналися в ілюстраціях так природно по суті і за формою, в образах втілено стільки краси, радості, гармонії, доброзичливого сміху (навіть у потворному), підвладних веселій невтомній правиці Майстра.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова