Відкриття виставки творів Анатолія Зорка (м. Київ).

Виставковий сектор Шевченківського національного заповідника продовжує заплановану роботу з талановитими і непересічними художниками нашої Батьківщини. Отож згідно цих завдань, та у рамках  тепер уже традиційної співпраці з Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури 25 липня 2013 року на Тарасовій горі відбулося урочисте відкриття персональної виставки живописних робіт заслуженого художника України, члена НСХУ, викладача НАОМА Анатолія Зорка (м. Київ).

v20-1 Митець прибув на Тарасову гору разом зі своєю дружиною і натхненницею Тетяною. На відкритті виставки були присутні друзі й колеги митця, гості з м. Канева, а також відвідувачі музею.

Тепло подякували Анатолію Єгоровичу за чудову виставку працівники музею. Окреме привітальне слово виголосив Народний художник України, член НСХУ, проректор НАОМА з навчально-виховної роботи А.В. Яланський.

Урочистий захід пройшов під натхненний спів та віртуозний інструментальний акомпанемент на бандурі талановитого музиканта, студента Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського, нашого земляка Микити Олійника.

 

Анатолій Єгорович Зорко народився 4 лютого 1956 року в селі Андроник Чернігівської області. У 1990 році закінчив живописний факультет Київського Державного художнього інституту (майстерня професора А.М. Лопухова). З 1992 року є членом Національної Спілки художників України. У 1995 році закінчив асистентуру-стажування Української академії мистецтв (професор Т.М. Голембієвська). З 1992 року викладає живопис у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури. 2004 року став лауреатом мистецької премії „Київ” ім. С.Ф. Шишка.

Анатолій Зорко – живописець за покликанням, живопис для нього є способом бачити світ і цей світ відображати. Це – рідкісний дар. Художник може мати якісну „школу”, працювати багато і наполегливо, але лише з цим даром, що дається з народженням, він може бути органічним, відчувати і відтворювати високу гармонію світу в якому сам існує.

v20-2Індивідуальні риси його особистості, талант, яким він щедро наділений, дозволяють художнику працювати вдумливо і спокійно, бути послідовним. У своєму мистецтві Анатолій Зорко нвколи не вдається до зовнішньо-поверхових ефектів, він не обізнаний у сьогоденній кон’юнктурі, не намагається бути модним, догодити. Це його не цікавить, він шукає інше. Для нього важливішими є взаємодія плям кольору, естетична довершеність кожного сантиметру вкритої фарбами поверхні полотна. Формальні проблеми є для нього визначальними. Саме тому у живописі Зорко є „формалістом” у високому розумінні цього слова. Формалістом принциповим.

В його картинах відсутня „література”, він ніколи не тяжіє до розгорнутих сюжетних розповідей. Монументальність і нерідко трагічність його полотен провокуються композицією, драматизацією кольору, активною, рельєфною фактурою поверхні. Длоя художника взагалі характерна динамічна, навіть агресивна фактура, яка має свою власну енергетику.

Анатолій Зорко – блискучий майстер пейзажу, який напрочуд тонко відчуває натуру. Роботу на пленері він вважає абсолютно необхідною, але етюди є для нього лише поштовхом для створення нової реальності, де буквальність і точність побаченого і зображеного набувають рис узагальнюючої монументалізації. Він мислить монументально навіть тоді, коли зображує мотиви камерні і інтимні. Це є особливістю його пейзажів і яскраво характеризує індивідуальність живописця, його манеру.

В картинах, пейзажах, натюрмортах художника сконцентровано, здається, досвід багатьох поколінь живописців, майстрів минулого і його сучасників.  Сприймаючи імпульси від інших митців і живописних традицій, художник створює свою власну стилістику в якій відсутні прямі цитати і запозичення. Світовий живопис – це процес, що триває і буде продовжуватись. В цьому процесі Анатолій Зорко безумовно присутній, присутній як неповторна і самоцінна його частка.

Віктор Джулай

(за альбомом Живопис. Анатолій Зорко).

 

 

Національна Спілка художників України

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури

А н а т о л і й   З о р к о

Ж и в о п и с

Київ

2011

Автор-упорядник Остап Ковальчук

 

Анатолій Єгорович Зорко народився 4 лютого 1956 року у селі Андронику на Чернігівщині. Його батьківщина – це невеликий хутір, загублений на просторах древньої Чернігівської землі, чи не половина жителів якого носять прізвище Зорко. Виховувався без батька. Мати Параска Єгорівна і дід Єгор Якович прищепили йому любов до рідної землі та вміння працювати. Саме філософія щоденної селянської праці виробила у хлопця наполегливість, завдяки якій він і досяг, попри всі труднощі, своєї омріяної мети – стати художником.

v20-3 У хаті стояв старовинний ткацький верстат. Зимою мати вишивала рушники, що вабили хлопця своїми кольорами та орнаментикою. У їхньому селі ще зоставалася традиція пов’язувати рушниками хрести на Поминальний тиждень. З гіркотою художник розповідає, що зараз у його рідному Андронику лишилося кілька хат, де живуть люди. Хутір розділив долю багатьох невеличких поселень, які ще з радянських часів, з періоду так званого „укрупнення”, зазнали лихої долі і врешті-решт сьогодні вже вимирають.

Проте рідний край живе в ліричних полотнах художника, де і материнська хата, і городи, і широчінь полів, сходжених ще змалечку. І зараз, коли в доробку митця вже сотні пейзажів різних країн, заморські екзотичні мотиви, він все знову і знову повертається до образів милої серцю Чернігівської землі.

Як саме прийшла думка стати художником, Анатолію Зорку важко згадати, проте з дитинства його захоплював саме живопис. Хата була завішана великими репродукціями картин художників-класиків під склом у простих дерев’яних рамках. Приїхавши до Києва, хлопець не поступив до художнього інституту з першого разу. Далі були роки навчання у будівельному технікумі. Здобувши освіту архітектора, був направлений у Чернігівську область на посаду заступника головного архітектора району. В його обов’язки входили відрядження по селах, обміри, робота над кресленнями присадибних будівель. Така рутинна діяльність не викликала захоплення в юнака, що все ж прагнув стати художником, тож покликання знову привело його до столиці.

 У Києві молодий художник знайомиться з такими видатними майстрами, як Віктор Зарецукий та Сергій Григор’єв, настанови яких стали дороговказом у його майбутньому творчому житті. Намагаючись опанувати грамоту образотворчого мистецтва, він відвідував художні студії Василя Забашти при Жовтневому палаці та Георгія Сусіда при заводі „Більшовик”. Від В. Забашти починаючий художник перейняв філософію першорядності кольору у картині, а також зацікавлення серйозними історичними темами. Згодом Анатолій Зорко бере участь у міських та республіканських художніх виставках.

Отже, вступив до інституту вже цілком сформованим живописцем, з багатим життєвим досвідом. Навчався у майстерні Олександра Лопухова – корифея вітчизняної тематичної картини. А. Зорку подобалося у педагогічній манері О. Лопухова те, учитель ніколи не вимагав наслідування власної манери попри свій величезний авторитет. Асистентами керівника майстерні у той час були Лев Вітовський та Василь Гурін. Л. Вітовський привернув увагу своїм живописом, що за подібною до імпресіоністів манері накладання мазків дуже імпонував молодому художнику. В. Гкрін завжди надзвичайно чуйно ставився до творчих починань студента у композиції. Підтримував та намагався розвинути новаторські рішення, підказати, як використати ті чи інші знахідки. Згодом, коли А. Зорка залучать до викладацької діяльності на кафедру живопису і композиції, В. Гурін запросить його асистентом до своєї майстерні.

v20-4 Міцна академічна школа, яку отримав Анатолій Зорко за роки навчання в Академії, стала підґрунтям для подальшого творчого росту. Так, вже його дипломний твір „Велике хрещення”, виконаний 1991 року, став знаковим у новітній історії київської живописної школи. Пам’ятаю, як студентами початкових курсів ми захоплювалися картиною А. Зорка. Що ж передусім привертало нашу увагу? А те, що, будучи учнем видатного майстра тематичної картини О.Лопухова, А. Зорко зміг знайти власний шлях до інтерпретації історичного сюжету. На відміну від більшості тогочасних композицій, у яких традиційне розкриття образів методами класичної роботи над тематичною картиною вимагало чіткого відображення сюжету і ретельної розробки типажів персонажів, їхніх костюмів та антуражу, полотно А. Зорка дуже вирізнялося. Цій каритні притаманний тонкий психологізм самого філософського осмислення моменту хрещення. Не у динаміці персонажів чи реалістичності зображення художник знайшов шлях до ираження головної ідеї. Натомість зо допомогою вишуканого колориту, продуманої живописної тональності та вдалої компоновки людських мас у пейзажі він створив оригінальний образний твір.

Згодом продовжив навчання у асистентурі-стажуванні під керівництвом визнаного майстра вітчизняної живописної школи Тетяни Голембієвської. Імпульсивний характер її почерку і сміливість фактурних та кольорових поєднань А. Зорко переосмислив у власній творчій манері. Від неї Зорко перейняв і захоплене ставлення до натури. І вміння артистично компонувати вибагливі натюрморти.

Характерно, що вже будучи сформованим художником, він продовжує вчитися у тих, кого поважає і цінує. А. Зорко бере участь у різноманітних пленерах, де знайомиться із багатьма українськими та російськими живописцями. З великою повагою він ставиться до порад славетних російських живописців Івана Сорокіна та Едуарда Браговського. У російській реалістичній живописній школі йому дуже імпонує соковите пленерне письмо, своєрідне „місиво” кольору і фарби. Працюючи пліч-о-пліч з цими митцями, представниками старшого покоління радянських живописців, він переймає у них все краще та застосовує у власній творчій кухні. Так, у Криму не раз Анатолій Зорко виходив на етюди з класиками української школи пленеризму В.Бернадським та В. Толочком. Відкритий до спілкування, постійно оптимістично настроєний, він завжди знаходить спільну мову з колегами-живописцями. Як бачимо, міцна реалістична позиція, якої дотримується Зорко, дозволяє йому на рівних спілкуватися з художниками генерації соцреалістів. Водночас у тематичних картинах та портретах художник може дозволити собі досить вільно інтерпретувати натуру, навмисне застосовуючи узагальнення тону та метафоричність у передачі колориту.

Отже, роботи художника можна умовно поділити на дві категорії. Так, на пленері живописець створює суто реалістичні речі. Цим же методом відтворення дійсності позначені серії натюрмортів та портретів. У таких полотнах, незважаючи на притаманну Анатолію Зорку особливу експресивність та використання імпресіоністичних прийомів, завжди присутні традиції академічного класичного живопису. Коли пише з натури, то не доробляє етюди в майстерні, цінуючи враження від побаченого під час першого сеансу. Згодом у майстерні за етюдами створює композиційні пейзажні твори.

v20-5 В ательє художник паралельно працює над картинами, де розкривається його уміння декоративного узагальнення та петичного переосмислення натурних спостережень. Так, його історичні композиції та поетичні полотна пейзажного жанру досить важко віднести до того чи іншого мистецького напряму, оскільки в них гармонійно співіснують і класична, і більш модерна манера.

Проте визначальним для творів А. Зорка, виконаних у пізній стилістиці, передусім є потужний живописний темперамент майстра, відбиток якого бачимо у кожному мазку. Що і як не писав би художник, він залишається послідовним прибічником повнокровного кольорового живопису як способу сприйняття дійсності. Якщо в літературознавців є термін „густа” проза чи поезія, то живописне „місиво” полотен Анатолія Зорка, у якому буквально на очах у глядачів народжуються дуже фактурні, правдиві і водночас поетичні та складні образи, можна з повним правом назвати „густим” живописом.

Художник майстерно накладає корпусні шари фарби ударами пензля, використовуючи весь технічний потенціал олійного живопису. Багатство фактур на його полотнах вражає. Поряд із пастозним письмом А. Зорко застосовує лесування по чистому полотну. А фактурний, жорсткий мазок на його полотнах може відтіняти гладкий, зроблений за допомогою мастихіна. Часто на картинах митця фрагменти письма „a la prima” гармонійно співіснують з багатошаровими пластами фарби. Проте, на відміну від тих колег-сучасників, які в гонитві за оригінальністю фактурного трактування часто втрачають колорит, Анатолій Зорко ніколи не зраджує основній меті живопису – передачі краси кольору.

У певних творчих методах А. Зорко виступає як чіткий послідовник традицій реалістичної школи. Так, художник ніколи не використовує фотографії як матеріал для роботи з натури, принципово дотримуючись чистоти жанру. Адже фото не може замінити безпосереднього

Спілкування з природою. Любить прості, не надумані мотиви, ніколи не женеться за навмисною романтичністю, філософськи осмислюючи на перший погляд буденні речі. В цьому також виявляється данина класичним традиціям вітчизняної школи пейзажного живопису.

 Натюрмортам митця притаманні артистизм формального осмислення натури та глибоке розуміння композиції. Ставлячи предмети і шукаючи Владе колористичне вирішення, Анатолій Зорко вибудовує цікаві смислові та формальні комбінації, що розкривають сутність того чи іншого полотна. Натюрморти художника ніби одухотворені цією гармонійною ритмікою.

Особливе місце у його вторах посідає архітектура. Звісно, фах архітектора-будівельника, отриманий у юності, дається взнаки. Зауважимо, коли художник пише класичні грецькі колони чи італійські вулички, китайські паркові споруди чи українські старовинні храми – все позначене відчуттям міри. Незважаючи на бурхливий живописний темперамент, художник все ж дуже точно показує особливості і характер архітектури. Водночас архітектура ніколи не подається занадто сухо та деталізовано і не превалює в композиції, ніби розчиняючись у живописній гармонії полотна.

v20-6Художнику дуже подобається писати старенькі сільські хати. Скрізь, де б не бував на рідні Чернігівщині чи в Чугуєві, в Криму чи в Росії, - знаходить нові і нові образи цих невибагливих, на перший погляд, будівель. Особливо трепетно ставиться до передачі їхніх характерних індивідуальних рис, що несуть відбиток багатьох пережитих років. Створюючи зовсім різні за колористикою, формальними ознаками і сюжетами образи хат, він по суті започаткував своєрідну галерею. Адже кожна непомітна та ніби незначна за своїми архітектурними якостями сільська хатина – все ж частка минулого. Може, селянські помешкання так добре вдаються А. Зорку ще й тому, що сумісні за масштабом із оточуючою природою вони, на противагу урбаністичним залізобетонним „монстрам”, є символічним прикладом гармонійного співіснування людини і світу. Розчинені у живописній стихії навколишнього пейзажу, такі хатки на полотнах митця приваблюють своєю зворушливою ліричністю і теплотою.

Особливо гарно художникові вдаються мінливі стихії: небо, вода, сніг. Характерно, що саме в їхньому зображенні Анатолій Зорко найбільш повно розкриває свій живописний дар. Буквально кожен мазок вібрує, міниться напівтонами та кольоровими градаціями, створюючи ефект живої матерії.

З усіх пір року художник найбільше любить писати зиму. Сніг на його полотнах – це без перебільшення казкове видовище. Адже й справді він, як карнавальний костюм. Змінює навіть буденний краєвид. На сонці виграє багатьма дзвінкими напівтонами, відтіняючи всі елементи пейзажу, а при вечірньому освітленні міниться складними дивовижними кольорами, створюючи атмосферу загадковості.

На портретах пензля Анатолія Зорка люди також не застиглі, а повсякчас у русі – своєрідному, не зовнішньому, а швидше показаному засобами колориту. Психологічний стан моделей художник віртуозно передає за допомогою ледь вловимих кольорових вібрацій.

Прагнення до багатства колориту, до його симфонічності в сенсі складності та краси звучання барв природно вимагає великої вдумливої роботи. Буває, що натхнення підкаже на першому ж натурному сеансі, як передати колористичний стрій мотиву у майбутньому творі. А інколи художник місяцями, а то і роками працює над деякими картинами. Однак „муки творчості”, за його переконанням, не мають полягати у тому, щоб „воювати” з полотном вдень і вночі. Якщо митець не знаходить бажаного вираження власної ідеї. Він відставляє картину. Щоб повернутися, коли натхнення підкаже вдалий хід. Саме тому в живописному доробку Анатолія Зорка відсутні штучні та „замучені” речі.

Відвертість і безпосередність бачення життя – визначальні риси творчого кредо Анатолія Зорка. Безумовно, у картинах митця глядачі відчувають і радість пізнання світу, і замилування його гармоніює. Природно, що твори митця отримали високу оцінку культурної громадськості, посівши гідне місце у музейних збірках та завоювавши симпатії серед колекціонерів.

Творчість художника відома і далеко за межами України. Його картини популярні в Європі та Америці. Крім того, варто нагадати, що саме Анатолій Зорко був першим серед вітчизняних художників, чия персональна виставка відбулася у Південній Кореї. Що ж привернуло увагу любителів живопису із Сеула в його полотнах? У першу чергу, артистизм виконання, ліричність та майстерне використання прийомів класичної школи. Корпусне експресивне письмо українського майстра викликало захоплення корейської публіки. Адже твори нашого земляка дійсно сприймаються на азійському континенті як своєрідна квінтесенція класичного європейського живопису у його найхарактернішій формі – олійному пастозному письмі.

v20-7Враження від побачених у близьких та далеких подорожах краєвидів надихають художника на нові й нові твори. В Італії. У Варенні, він створив серію камерних пейзажів цього мальовничого куточка. Також писав у історичних китайських містах Усі та Ханчжоу. І що б не зображував художник: живописні береги італійського озера Комо чи джонки на озері Тайху, - все передає із вишуканою віртуозністю та високою майстерністю.

Природа на полотнах Анатолія Зорка завжди життєва та матеріальна, але художник ніколи не вдається до суто натуралістичного трактування. Фарби під вмілим дотиком пензля ніби пульсують, створюючи нову реальність, а не пасивно відображуючи дійсність. Так. У його творах завжди домінує артистичне начало, завдяки якому навіть прості буденні мотиви сприймаються одухотвореними. В нових і нових сюжетах художник знаходить і відкриває красу, засвідчуючи глибокий потенціал класичного живопису.

Однак, крім захоплення живописом, до якого художник ішов усе життя. У Анатолі Зорка є ще одне покликання. Покликання вчителя. На педагогічній ниві Анатолій Зорко працює вже два десятиліття. Для художника ділитися із студентами секретами майстерності – це щоденна копітка робота, як робота коло землі. Адже направду праця педагога подібна землеробській, оскільки лише ретельні і безперервні заняття можуть дати бажаний позитивний результат. Він зізнається, що, на жаль, осінніх пейзажів у доробку має менше, ніж хотілося б, тому що саме восени починається новий навчальний рік, нові турботи. Звичайно, митець може пишатися, що вже десятки його учнів керуються настановами вчителя у власній творчості. Отже, і творчість, і педагогічна діяльність Анатолія Зорка – яскраве свідчення того, що вітчизняна школа реалістичного живопису живе і розвивається.

Остап Ковальчук,

Кандидат мистецтвознавства

 

 

***

 

Анатолій Зорко – один із кращих живописців сучасної України. В українське образотворче мистецтво він увійшов несподівано, але надовго. Будучи скромною людиною, ніколи не женеться за успіхом – просто працює. Визнання саме знаходить його. Це і звання, і нагороди, і премії.

Ще зі студентських років його характеризували такі прекрасні якості, як уміння цілісного бачення форми та тонке відчуття кольору. Коли працював над дипломною картиною, то створив масу цікавих варіантів на стадії роботи над ескізами, та й потім, не вагаючись, переписував саме полотно, щоб досягти бажаного результату. Така вимогливість до себе – цінна якість для справжнього колориста.

Визначальною рисою його живописного таланту є уміння передати багатство вальорів. Саме за допомогою вдало підібраних вальорів Анатолій Зорко досягає цілісності і правдивості. Не побоюся порівняти деякі його полотна із пізніми роботами Тетяни Яблонської. Адже за цілісністю кольору, тону і фактури вони справді виняткові.

Як колезі-педагогу я можу дати А. Зорку найвищу оцінку. Так, він не лише вчить студентів порадами, а власноруч бере пензлі і показує, як саме треба писати. Анатолій Зорко цікавиться сучасними процесами у мистецтві, не зациклений на якомусь одному напрямі. Він завжди у пошуках, завжди в роботі.

Проте, на мою думку, секрет його майстерності не лише у високому професіоналізмі і працьовитості, а в тому, що Анатолій пише душею. Він дуже любить і природу, що відтворює в пейзажах, і квіти на натюрмортах – весь світ.

Василь Гурін,

Дійсний член Академії мистецтв України, Народний художник України, професор

 

 

***

 

 

Коли Анатолію Зорку вдається вирватися на пленер, з ранку до вечора етюди, етюди, етюди. Це як наркотик. Колір – український наркотик. Відкритий, дзвінкий, яскравий – як чорний полтавський чорнозем, як білосніжне яблуневе квітування весною, гострі пахощі городини восени. Справжній український борщ не треба перемішувати – повинен настоятися, ввібрати в себе життєдайну силу компонентів. Палітра справжнього українського живопису – не мішана, не знесилена сірими тінями, млявими вальорами. Так колись писали Глущенко і Яблонська, так зараз пише Зорко.

v20-8Міцно пише, влучно кладе колір одним дотиком пензля. Так досвідчений тесля „сотку” вбиває – з одного замаху. Щоб так писати, десятки пленерів треба пройти, тисячі етюдів намалювати. В того ж Зорка починаєш звичайний етюд дивитися – повноцінна картина. Колір, енергія, настрій – що ще треба? Немає фальші вигаданої композиції, є правда життя. Нема злизаної „правдивої” фактури, є тремтливе дихання.

„Йду на мотив та гублюсь у ньому”, - казав колись наш із Зорком улюблений Сезанн. Толя йде й губиться у весняному цвітінні київських околиць, тремтливій чорноморській вологості, полум’ї кольорових рефлексів зимового дня на рідній Чернігівщині. Таке враження, що то не він море пише, а море крізь нього пише, просто хлюпнуло на полотно. Вища даоська мудрість: не випинати своє маленьке „его” у великому світі, а мудро розчинити його. Нема кращого заняття, ніж переглядати свіжі етюди Зорка, коли він приїде з чергового пленеру. Ти так і проймаєшся травневою кримською енергією чи осінньою седнівською свіжістю. Навіщо ті концепції, коли є такий живопис?

Олексій Титаренко,

Мистецтвознавець

 

                                                                 ***

 

 

Анатолій Зорко належить до того покоління, яке за віком прийнято називати середнім і яке вважається сьогодні творчо дозрілим. Лишилися позаду роки учнівства, вчителі, що безпосередньо направляли інтереси, формували погляди і навчали майстерності. Склалися свої переконання, визначилися орієнтири і зримо простелився вдалечінь власний шлях творчих шукань, і на ньому вже накопичено чимало здобутків.

З огляду на те, що Анатолій Зорко плідно працює в таких жанрах, як натюрморт, пейзаж, портрет. Тематична картина, його можна вважати життєлюбом, прихильником реальної, повнокровної натури. Пієтет до життя, високий професіоналізм, який є засобом встановлення тісного контакту між натурою і художником, а відтак доручення до цього глядача – це в нього від учителів – Віктора Зарецького, Олександра Лопухова, Тетяни Голембієвської.

Водночас він зазнав значного впливу таких майстрів, як молдаванин Михайло Греку, румун Корнеліу Баба, болгари  Свєтін Русєв, Дечко Узунов, італієць Сальвадор Фум'є. Приваблювала в них живописна пластика і аскетична композиція, навантажена динамічна фактура. Але це аж ніяк не означало, що він сліпо наслідував їх, зовсім ні. Йшлося про однодумців у розумінні сутності живопису, про підтвердження на прикладі їхньої вже визнаної мистецької спадщини плідності, повноправності власного творчого методу, про примат живопису як засобу вислову ідей, думок, почуттів. Важливо і те, що формування світогляду, тематичного спрямування Анатолія Зорка відбулося на хвилі національного Відродження і дало рясні плоди. Тому то твори його виразно своєрідні за звучанням, у них відчувається нерозривний зв’язок із тим, що схвильовано звемо Батьківщиною.

Юрій Белічко,

Кандидат мистецтвознавства, професор,

Заслужений діяч мистецтв України

 

Підготувала зав. сектором виставкової роботи

Тетяна Матлах.

Фото – Інна Матлах.

Share |

Оцінка користувачів

Оцінити статтю


При використанні матеріалів сайту, наявність гіперпосилання обов`язкова